Валентина Клочко

ГЛИНСЬКА СПРАВА

(з архівних джерел)

 

…Вра­жаючі факти про механізм діяльності каральної машини ДПУ, про опозиційні сили, проти яких він був спрямований, про фальсифіка­цію матеріалів відносно так званої СВУ розкривають сторінки старої кримінальної справи, виявленої в ході реабілітації жертв політичних репресій.

19 липня 1929 р. Роменським окружним відділом ДПУ заведена оперативна справа стосовно групи анархістів м. Глинськ, які начеб­то, прикриваючись своїм званням червоних партизан, усіма засоба­ми намагаються дискредитувати місцевих радянських і партійних працівників, поширюють анархістську літературу та групують нав­коло себе антирадянський елемент, своїми виступами на зборах, а також антирадянською агітацією протидіють проведенню Радян­ською владою різних кампаній [4].

Так звана «анархістська група» нараховувала 8 чоловік. Згідно з довідкою, очолював групу Зінов'єв Сергій Митрофанович, 44,5 року, викладач керамічної школи м. Глинськ. В 1905 р. нібито очолював Глинський осередок соціал-демократів. Удома створив музей, в яко­му зберігає політичну, в тому числі анархістську літературу. Крім то­го, 12 десятин землі здає за половину врожаю. Після Жовтневої ре­волюції — анархіст. Від активної анархічної роботи відмовився ще в 1920—1921 рр. Формально до Радянської влади ставиться лояльно. Справжніх поглядів у широких колах не виявляє. Взяв участь в утво­ренні на своєму кутку товариства СОЗ, куди здав 5 десятин землі.

До складу групи входили: Титаренко Прокіп Іванович та Романенко Іван — члени комітету незаможних селян, які видавали себе за чер­воних партизанів, але насправді займалися грабунками, не маючи ні­якого ідейного зв'язку з червоними партизанами. Онищенко Андрій, Онищенко Семен, Онищенко Петро Онисимович виступають проти окремих робітників, аби цим показати, що вони не проти Радвлади, а проти неправди. Слюсаревський Павло Михайлович до революції працював кондуктором залізниці; середняк. Манько Яків Петрович, завідуючий керамічною школою, з вищою освітою, середняк. Має 11 десятин землі, корову, вівці, свині. Затятий петлюрівець. Відверто чу­жий Радвладі елемент. Характерні особисті риси: ходить підстриже­ний під «українця», в селянській свиті, в простих чоботах, намаще­них дьогтем [5].

Маючи в своєму розпорядженні такі компрометуючі матеріали та політичні характеристики, опервідділ вирішив порушити проти «анархістської групи» кримінальну справу, але жорстока централі­зація вимагала погодження такого рішення з вищестоящою устано­вою. Цією установою був слідчий відділ ДПУ УСРР у м. Харків. Туди 10 жовтня 1929 р. на ім'я начальника і надійшла доповідна Роменського окружного відділу «Про анархіста Зінов'єва». Слідчий відділ визнав, що «анархістської діяльності» Зінов'єв не вів, він створив ТСОЗ, але, — говорилося у відповіді, — «...ваші висновки, що навко­ло анархіста Зінов'єва немає антирадянського гуртка, цілком помил­кові». Далі замість вказівки про об'єктивність вивчення і висвітлення ситуації ставилося завдання з викриття антирадянської діяльності гуртка Зінов'єва [6].

Зроблене апріорі, воно свідомо штовхало периферійний апарат на шлях фальсифікації матеріалів. Саме в цей час до Роменського парткому КП(б)У та ЦК партії надходять аналогічні листи під назвою «Партизанщина з Глинська». Вони відбивали погляди частини селянства на відносини з Радвладою та партією. Листи були сприйняті як виступ опозиції і дали поштовх не до врегулювання відносин, а до активізації дій проти супротивни­ків. У них говорилося: «Чому біднота села пішла у великий розріз з Радвладою та Комуністичною партією??? Мабуть, через те, що в Ко­муністичній партії є комуністи-дворяне, особливо ті, що ведуть бо­ротьбу не за ідею, а за портфель.... Порядної людини ніде немає, а все партійці, всі зави — партійці, керівники профспілок — партійці, робіткоми — партійці, сількори, робкори — партійці і скрізь партієць на партійцеві сидить і партійцем поганяє... Коли біднота почне підмічати хиби, то вони — ...це контрреволюційний виступ. А чи не контрреволюція зараз сидить у партії і п'є партизанську кров... Чи не варто звернути на це глибоку увагу?? Комуністи та специ — вампіри. П'ють та гуляють, та сміються з дурної бідноти, що мре з голоду. ...Чекаємо детального слідства... Борці за правду» [7].

«Борці за правду» сподівалися праведного слідства, та воно вда­рило по них самих.

ДПУ УСРР вимагає посилити роботу по анархістах м. Глинська [8]. Начальник Роменського окружного відділу повідомляє в слідчий відділ ДПУ про те, що «нами не добуті конкретні матеріали, що викривають Зінов'єва у створенні анархістичного гуртка і веден­ня анархістичної роботи в таковому» (доповідна від 31.12.1929) [9], ДПУ наполягає «тримати курс на підготовку до ліквідації... (групи) за нашою попередньою санкцією» (вказівка від 8.01.1930) [10].

ДПУ посилює «виховний тиск» на Роменський опервідділ, прово­дить деякі кадрові зміни, як засіб впливу на результативність роботи апарату. В справі з'являються «потрібні» документи, зокрема доне­сення «Гната» про діяльність так званої анархічної групи та її «контрреволюційні вислови» за перші два тижні 1930 р. [11]. Згодом додається донесення «Ройзовського» від 20 лютого 1930 р. про те, що на селі розгортається велика робота з колективізації, зокрема в Глинську накреслено завдання колективізувати площі до 1000 гекта­рів, але справа посувається занадто слабо. Як причину цього «слід відмітити несвідомість бідноти в розумінні колективізації, а до цього налякування її з боку бандитської маси села. На дальніше терпіти та­ких моральних знущань з боку цих бандитів не приходиться — пора цій сворі покласти край». Кого ж приписували до так званої «свори»? Судячи зі списку селян, це були колишні червоні партизани й активні бідняки. Навпроти їх прізвищ рукою старшого оперуповноваженого дописано: «кулацкая группировка». Агент доносить, що група ця збирається в будинку нащадків куркуля Качана Варфоломія Івановича. Чим вона займається, невідомо, але чути від окремих чле­нів групи, що «на колективістів буде устроєна красна ніч». Один із членів цієї групи, Онищенко Семен, начебто казав: «Хоч би скоріше зазеленіло, отоді ми організуємося в свій колектив». Онищенко Анд­рій погрожував: «Хай вони трохи зачеплять бідноту, то буде легше, а весною прийдуть іностранці». Далі робиться висновок, що «група дуже опасна у політичному відношенні, а Онищенко Семен ще й має обріза» [12].

22 березня 1930 р. відбулися загальні збори громадян Глинська, інформація про які підшита до справи. В цих документах ніде не зву­чить прізвище Зінов'єва, але відчувається намагання будь-що підвес­ти до переконливої думки про його «анархічний вплив» на односель­ців. Чому саме Зінов'єва взяли на приціл працівники ДПУ? Бо він найкраще «підходив» на роль лідера підпільної контрреволюційної організації, адже в це повинні були б повірити люди в разі його ареш­ту. Ось його коротке «досьє». В 1917 р. — делегат І Всеросійського з'їзду Рад, мав більшовицькі погляди. В 1918 р. був прибічником Цен­тральної Ради, український соціал-демократ. У 1919 р. працює в кон­такті з компартією, завідує першим волосним відділом наросвіти. В 1920 р. — анархіст. В 1921 р. заарештовується за обвинуваченням у анархізмі та зв'язку з бандитами. Після звільнення головну увагу віддає керамічній школі, де працює головою шкільної ради. Пізніше — член сільради, працює в ревізійній комісії споживчого товариства. До периферійної роботи завжди ставився негативно, вважаючи, що все це нав'язано зверху [13].

На згаданих загальних зборах вирішувалося питання про кон­трактацію молока та спеціальні внески на користь гамазеї. З «воро­жими промовами» перед громадою виступили відомі вже нам Они­щенко Семен Дмитрович, Онищенко Петро Онисимович, Слюсаревський Остап Данилович та ін. Вони говорили, що «прийняти револю­цію ніяк не можна, що це петля для бідноти, що не цього ми домагалися, тепер контрреволюціонери засіли в апараті і диктують» [14].

Без конкретних свідчень про дійсно ворожі прояви з боку колишніх червоних партизан, у тому числі про придбання ними зброї, 13 січня 1930 р. Роменським окружним відділом ДПУ під тиском слідчого відділу ДПУ УСРР в центр повідомляється, що в Глинську, нібито, існує антирадянське угруповання, яке характеризують:

«а) тенденція до зривів, а почасти і зрив зборів;

б)  невдоволення міроприємствами Радянської влади;

в)   придбання ... членами угрупування зброї і розмови окремих
членів групи про повстання проти Радянської влади»[ 14].

Тим, хто був зацікавлений, щоб констатувати наявність контрре­волюційної організації СВУ та причетність до неї не лише інтеліген­ції, а й сільських верств населення, необхідні були нові й нові фабри­кації. І вони народжувалися в надрах ДПУ.

 «29 травня 1930 р. до громадянина Глинська Шмарини Віктора прийшов громадянин Глинська Онищенко Андрій і вони пішли до Мілька С. У Мілька уже були: 1) Мілько Сидір, 2) Руденко Андрій, житель с. Артюхівки, 3) Дроб'язко, житель Глинська, 4) Невідомий. Онищенко відрекомендував Шмарину В. В. як свого чоловіка. Потім почалися збори... По питанню про організацію, структуру і ріст бу­ло вияснено, що організація повинна будуватися і рости по принци­пу п'ятірок... Організація може рости із всіх шарів населення, причо­му ні в якому разі в організацію не приймати росіян... В організації повинні переважати українці. Старатися як можна більше втягувати в організацію інтелігенцію, як культурну, політичну і грамотну силу. По питанню програми Руденко сказав, що програму на місцях ми ви- робляти не будемо, бо вона може розійтися з програмою центру. ...Із розмов на цих зборах я узнав, що у Руденка є гвинтівка й обріз. Міль­ко заявив, що зброю він дістане...»[ 16].

У донесенні від 2 червня 1930 р. тимчасово виконуючого обов'язки начальника Роменського відділу ДПУ (очевидно, лояльного началь­ника звільнили) у слідчий відділ ДПУ УСРР уже повідомлялось, що райвідділ має дані про існування в ряді сіл Глинського і частини Бере­зівського району контрреволюційних угруповань (у селах Хоминці, Ярошівка, Артюхівка, Глинськ). 14 червня біля Глинська повинен від­бутися мітинг, на якому будуть присутні й робітники з м. Ромни.

З'являються у справі і «копії доповідних», тобто фальшивки, про начебто появу повстанських організацій у селах Ярошівка (20 чоловік), Хоминці (40 чоловік), Волошнівка (10 чоловік), Нова Гребля (10 чоловік), м. Глинськ (15 чоловік) [20].

...Із спеціального повідомлення начальнику слідчого відділу ДПУ УСРР від тимчасово виконуючого обов'язки начальника Роменсько­го окружного відділу ДПУ.

«...По накресленому плану 25/VI нами був таємно знятий один з основ­них фігурантів розробки Руденко Андрій, який знаходився на навчальному пункті при Роменському окрвоєнкоматі (на терзборах). …При безперервному допиті на протязі майже доби Руденко нічого істотного не дав, всіляко заперечував існування якої б то не було організації і навіть знайомство з фігурантами розробки (Мільком С. П., Онищенком А. та інш.). Руденка продовжуємо допитувати. Ліквідацію розробки проведемо в ніч на 28/У1. Із загальної кількості 32 фігурантів... плануємо до арешту 14 чоловік... Дуже негатив­ним моментом є існування великого проценту бідняків і бувших червоних партизан серед фігурантів... Ця обставина не дає можливості збільшити кількість осіб, що підлягають вилученню...» [21].

Із спецповідомлення в ДПУ від 30 червня 1930 р.

«В ніч на 28/УІ цього року нами проведена операція по глинківцям. Всього арештовано 22 чоловіки... Від арештів сховались 8 чоловік. Заареш­товані: куркулів 2, середняків З, останні бідняки. Більша частина бідняків — червоні партизани. У одного з основних фігурантів, Зінов'єва, у му­зеї, що знаходиться на його квартирі, серед великої кількості історичної та іншої літератури знайдена достатня кількість контрреволюційної лі­тература (листівки, брошури), в основному петлюрівського характеру. Література ця внесена у відповідний каталог при музеї Зінов'єва. Наяв­ність вказаної літератури в музеї Зінов'єва вважаємо недоцільним, в зв'яз­ку з засміченістю Глинська антирадянським елементом, який безперечно має можливості згаданою літературою користуватися... Під час опера­ції... в с. Ярошівка... було виявлено два озброєних куркулі, що втекли із зас­лання. Первинні допити арештованих... поки що реальних результатів «про діяльність організації» не дають, за виключенням особистих зв'язків фігурантів між собою. Знятий таємно, до операції по розробці, Руденко продовжує упиратися, конкретних свідчень про організацію і свою участь в ній не дає... Подальші допити арештованих по даному питанню продов­жуються.. .» [22].

Далі у справі представлена характеристика на фігурантів розроб­ки^]. І знову:

Із ДПУ УСРР П/УІІ1930.

Начальнику опергрупиАПУ УСРР т. Миронову

копія: начальнику окружного відділу ДПУ т. Ходосу, мм. Прилуки, Лубни.

Слідчі матеріали говорять про те, що повстанські групи, зняті по спра­вам ...являються осередками однієї масової, широко розгалуженої повстан­ської організації. В цій організації знайшов своє крайнє вираження ріст пов­станських тенденцій на селі, який в свою чергу був викликаний процесом ліквідації куркульства і зв'язаним з ним загостренням класової боротьби. Отаман Клітка та куркульські елементи, що знаходяться на нелегальному становищі, стали фактором, що активізував окремі розрізнені куркульські угрупування і об'єднав їх організаційно. Тут мало місце переростання кур­кульського підпілля в повстанське, що покликало за собою переростання злочинного бандитизму в політичний. Але із попередніх матеріалів слідс­тва безперечно, що організація прикривалась лозунгами правих опортуніс­тів і використовуючи незадоволення окремих груп бідняків, середняків і червоних партизан конкретними помилками і перегинами місцевих властей, зуміла втягти в організацію соціально близькі нам елементи.

Першочерговим завданням опергрупи являється рішучий розгром підпіл­ля організації, подальше існування якої може привести до серйозних уск­ладнень в зв'язку з напруженим станом Срібнянського, Березівського, Глинського районів і активності Клітки (листівки проти колективізації і т. п.). Провести поступовий відсів із числа арештованих бідняків-середняків, випадково втягнутих в організацію і не відігрававших у ній актив­ної ролі або слабо проходячих по справі... » [26].

Подальші аркуші справи (див. 243—244) містять нібито одержані по телефону листівки, поширювані у с. Яхники Лохвицького району від імені «Спілки визволення України» — «Геть Радвладу!» Одержані по телефону^) — тобто такі, що повинні були замінити докази, яких фактично не існувало і не могло існувати. Чорна справа була зробле­на. Міф про розгалуження сітки повстанських загонів СВУ по Україні перетворився в дійсність. Як доказ, з'являється спецповідомлення про ліквідацію крупної повстанської організації «Спілки визволення Ук­раїни». У ньому є розділ «...Клітківщина», де йдеться про те, що на по­чатку 1921 р. на території Лубенського та Роменського округів оперу­вала багаточисленна банда Греся, що нараховувала більше 1000 багне­тів і мала на озброєнні кулемети та гвинтівки. Під натиском частин Червоної Армії Гресь змушений був розпустити свою банду без бою, учасники банди розійшлися по хатах зі зброєю. Потім штаб Греся по­чав нове вербування в банду, причому керівники оголосили себе воро­гами Радянської влади. Підпільний штаб банди знаходився в с. Карпилівка Березівського району (найбільш сильно уражений контрреволю­ційною організацією). Склад банди був переважно куркульський. Кількість багнетів доходила до 200. Банда Вовка займалася знищен­ням продовольчих складів і вбивствами представників місцевої влади. Пізніше брати Вовки були розстріляні, банда розсіялась по хатах, а зброя — кулемети, гвинтівки, бомби — була схована. Штаб Греся і Вовка в кількості 13 чоловік, серед них значну роль відігравав Лука Клітка, залишився неушкодженим і окупувався в Лубенському та Роменському округах до 1925 р.

В 1924—1925 рр. Полтавський губвідділ ДПУ банду частково лік­відував, керівники Колесник, Таран, брати Ольшанські, Хоменко, Маркіян були розстріляні. Застрелились ПІкулата, Ольшанський і Михайличенко. Здалися Лука Клітка, засуджений до вищої міри по­карання із заміною 10 роками, і Артем Панасенко, також засуджений до вищої міри із заміною 10 роками. Переховуються Єна і Коротун.

Після звільнення із ДОПРу Клітка зайнявся крадіжками і зареєс­трований в Роменській окружній міліції як конокрад. У серпні 1928 р., будучи засудженим за конокрадство до 8 років, утік із Ро­менського ДОПРу й організував збройну банду, здійснивши із сер­пня по жовтень із дев'ятьма співучасниками 10 збройних грабіж­ницьких нападів. 30 жовтня 1928 р. після 5-годинної перестрілки Клітка був затриманий міліцією. 21 вересня 1929 р. при супроводі в ДОПР після оголошення перерви судового засідання він знову втік, причому п'ятеро його співучасників під час перестрілки були вбиті. Користуючись старими зв'язками, Клітка добув собі документи на ім'я громадянина с. Ярошівка Глинського району Федоренка, пере­ховувався один час на Кавказі, а потім проживав у Вологді і, виявле­ний карним розшуком, повернувся на територію Роменського окру­гу. «...Поява Клітки в Роменському окрузі супроводилася великою кількістю різних версій і легенд про нього... Завдяки своїм неоднора­зовим втечам... Клітка користується великою популярністю серед населення Прилуцького, Роменського та Лубенського округів. Кур­кульство, у якого Клітка користується великим авторитетом (і який і сам куркуль) відзивається про нього, як політичного діяча, керівника організації, що ставить за мету встановлення Української Народ­ної Республіки» [27].

…У справі є розділ «Причини, що сприяли зародженню і розвитку контрреволюційної діяльності». Це спецзведення було складене на­чальником опергрупи ДПУ УСРР Мироновим у липні 1930 р. в Ром­нах^].

         «Головною причиною, що сприяла зародженню і розвитку контрреволю­ційної організації на території Роменського округу, являлась відсутність систематичного тиску і чистки округу від антирадянського і контррево­люційного елемента. Як доказ цього, окружним відділом ДПУ масові опера­ції не проводились на протязі кількох років. Сільські і районні апарати в значній мірі засмічені антирадянським елементом і куркульством, в ре­зультаті чого класова лінія надзвичайно викривилась. Відомо, що Роменський округ в свій час проявляв правий ухил в фінансовій політиці (недообклад куркулів), внаслідок чого «столипінська хутірська система», яка сильно розвинута в Роменському окрузі замість натиску і поступової лік­відації її, заохочувалась і підтримувалась представниками влади, що при­вело до повного зтирання класової боротьби і відсутності розшарування в цих хуторах, чим і пояснюється тотальна участь хутірського населення, в тому числі і бідноти, в ліквідованій організації. Помимо цього, розкуркулювання в Роменському окрузі, що не являється округом суцільної колек­тивізації, проходило з перекрученнями і безсистемно, а головне — без масової роз'яснювальної роботи. Велика кількість засланих на Північ курку­лів повернулась знову па свої місця і виселивши бідноту із колишніх своїх хат, живе в селах і хуторах. Роменський окружний відділ замість того, щоб відправляти знову назад на Північ, проводив лише реєстрацію. Поряд з цим в Роменському окрузі існувала стара банда Клітки... » [30].

26 вересня 1930 р. 165 чоловік, котрі проходили по справі, за пос­тановою судової трійки при Колегії ДГТУУСРР згідно зі статтями 54-11, 54-2 Карного кодексу УСРР були заарештовані. їх звинувачували в участі у підпільній організації СВУ, що ставила за мету усунення Радянської влади шляхом повстання і відновлення Української На­родної Республіки. Повстанські осередки на час ліквідації нібито іс­нували більш ніж у 40 населених пунктах 6 адміністративних районів. 21 чоловіка зі 165 розстріляли, решта були позбавлені волі у концта­борах на строк від 3 до 10 років [32].

У матеріалах заключного обвинувачення у справі контрреволю­ційної повстанської організації говорилося, що організація бере по­чаток із січня 1930 р., коли в Березівському районі колишнього Роменського округу з'явився розшукуваний органами ДПУ отаман Клітка Лука Михайлович, син куркуля, уродженець с. Яхники Лохвицького району, колишнього Роменського округу. В 1928 р., будучи засудженим Роменським окружним судом до розстрілу, втік з-під варти. В Березівському районі Клітка з'явився в зв'язку з виселенням його родичів, куркулів, для проведення активної боротьби з підго­товки до повстання. «Народ кличе», — проголосив отаман. В іншому місці він прямо заявив, що, мов, «поскільки зараз іде сильний нажим на селянство, проходить розкуркулення, цей момент треба викорис­тати і почати організовувати селян проти Радвлади»[32].

До моменту появи отамана Клітки в Березівському районі існува­ло куркульське і бандитське підпілля в складі розкуркулених Остапа Приходька, Григорія Приходька, Павла Данилейка, Василя Співака, Сидора Мілька, Миколи Курковича, Григорія Губаря та ін. З ними Клітка зв'язався через старого свого знайомого куркуля Омеляна Кучму і через них повів вербування незадоволених Радвладою осіб у повстанську організацію. Куркульське і бандитське підпілля, очоле­не Кліткою, відіграло найбільш активну роль у повстанській органі­зації, озброювалось і зростало, вилившись накінець у повстанське ядро, яке використовувалось для активних дій і охорони зборів орга­нізації. Активність куркульства проти останніх заходів Радянської влади, що спочатку проявлялася в антиколгоспній агітації, поширен­ні антирадянських листівок і т. п., знайшла своє крайнє вираження у створенні повстанської організації для збройного повстання проти Радянської влади під прапором боротьби за політичні та економічні інтереси селянства (власність на землю, свободу торгівлі, відокрем­лення України від Москви і відновлення УНР).

Отаман Клітка заявляв: «З програмою ви добре знайомі. Вона го­ворить про викуп землі через банк до 12 десятин, відокремлення Ук­раїни в «Незалежну У(країнську). Р(еспубліку).» і т. п. Для того, щоб зберегти одноосібне господарство, ми повинні намагатися відновити власність на землю з обмеженням не більше 12 десятин землі на господарство, відновити повністю свободу торгівлі і забезпечення рівності всіх громадян. Ра­дянську владу треба знищити збройним шляхом і відновити петлю­рівську. Повстання ми повинні почати своїми силами, а потім його підтримає Польща і успіх справи буде забезпечений» [32].

Організація називалась СВУ і ставила собі за мету повалення Ра­дянської влади. Вона охоплювала велику кількість повстанських осе­редків. Так, у матеріалах слідства фігурують Грицівський, Артюхівсько-Глинський повстанський осередки та ін.

 

 

Література

2. Архів УСБУ по Сумській області. Справа № 11-11958 у відно­шенні Зінов'єва С. та інших (167 чол.). — Т. Т. 1—17,

3. Там же. — Арк. 2—5,13,15, 21.

4. Там же. — Арк, 28.

5. Там же. — Арк. 7—10.

6. Там же. - Т. 14. — Арк. 39.

7. Там же. — Арк. 40.

    10.  Там же. — Арк. 42.
    11.Там же. — Арк. 43.

    12.Там же. — Арк. 44

    13.Там же. — Арк. 44

    14.Там же. — Арк. 33

15.Там же. — Арк. 33

16.Там же. — Арк. 33

17.Там же. — Арк. 59

18.Там же. — Арк. 58

19.Там же. — Арк. 129.

20.Там же. — Арк. 131.

21.Там же. —Арк. 130.

22.Там же. — Арк. 146.

Арк. 147-148. Арк. 171. ■ Арк. 200-206. Арк. 241. Арк. 114-116. Арк. 118-119.

29.Там же. — Арк. 107.

30.Там же. - Арк. 107,

31.Там же. — Арк. 147-149.

32.Заключне обвинувачення № 9872 у справі контрреволюційної повстанської організації, ліквідованої у червні-липні 1930 року.

33.Там же. — Т. 16. — Арк. 115.

34.Там же. — Т. 16. — Арк. 228—234.

35.Там же. - Т. 16. - Арк. 271—278.

 

 

 

Полтавський краєзнавчий музей: збірник наукових статей 2001-2003 р.р. Маловідомі сторінки історії, музеєзнавство, охорона пам»яток – Полтава: «Дивосвіт», 2003.