БІОГРАФІЯ СЕРГІЯ МИТРОФАНОВИЧА ЗІНОВ’ЄВА

 

Сергій Митрофанович Зінов’єв народився в Санкт-Петербурзі 2 липня 1885 року в сім’ї художника Митрофана Зінов’єва. Його матір’ю була Марія Федорівна Зінов’єва, уроджена Олексенко, жителька міста Глинська Полтавської губернії (тепер село Глинськ Сумської області), дочка дрібного дворянина Олексенка Федора Гнатовича. Приблизно до 4-річного віку Сергій жив з батьками в Петербурзі, потім сім’я переїхала в Терни (тепер селище Сумської області), куди батько був запрошений  княгинею Щербатовою навчати її дітей.

Початкову освіту Сергій отримав у сім’ї від запрошеного вчителя і потім екстерном здав іспити до Роменського реального училища. Коли сім’я  переїхала до Сум, де батько викладав малювання в гімназії, а потім в Сумському кадетському корпусі, Сергій перевівся до Сумського реального училища, яке закінчив у 1903 чи 1904 році.

Ще навчаючись в Сумському реальному училищі Сергій Зінов’єв став членом Російської соціал-демократичної робітничої партії (РСДРП) і брав активну участь в роботі її місцевої організації. За деякими свідченнями, до РСДРП, а ще раніше – до руху народовольців був причетний і його батько, Митрофан Іванович. В їхній сумській домівці в 1904 році під час обшуку поліція знайшла і вилучила друкарське обладнання, після чого Сергій був арештований.

Пізніше, коли після закінчення реального училища він зібрався вступати до Петербурзького технологічного інституту, виявилося, що в’їзд до столиці для нього, як до політично неблагонадійної особи, заборонений. Найближчим вищим навчальним закладом був Харківський університет. Сергію довелося самостійно вивчити латину та давньогрецьку мову і здати їх екстерном, щоб бути прийнятим до університету (в реальному училищі вивчалися лише німецька та французька).

Навчаючись в університеті на природничому відділенні, Сергій продовжував свою революційну діяльність. Під час революційних подій 1905 року він брав участь у боях на барикадах м.Харкова, проводив агітацію в Глинську. За це був виключений з університету і відновлений лише під заставу глинського майна його матері.

Після закінчення університету С.Зінов’єв якийсь час жив у Глинську, де разом з матір’ю та ще одним глинчанином, Трохимом Захаровичем Королем, продовжував нелегальну революційну роботу серед селян навколишніх сіл. Під час Першої світової війни, в 1916 році, він був призваний до царської армії і служив солдатом 209 полку в місті Ярославлі на посаді інструктора з газового захисту.

В Ярославлі С.Зінов’єв теж брав участь в діяльності місцевої організації РСДРП. Як найбільше свято він зустрів Лютневу революцію. Його почуття, висловлені в листі до батьків від 10 березня 1917 року, дуже нагадують почуття наших сучасників одразу після перемоги Помаранчевої революції 2004 року в Україні.

Після Лютневої революції 1917 року його обрано головою полкового комітету військової частини і товаришем (тобто заступником) голови тамтешньої міської Ради робітничих депутатів. Потім Сергій Митрофанович був обраний делегатом від більшовиків на обласний з’їзд Рад, що відбувався у Москві, а там – на І Всеросійський з’їзд Рад робітничих та солдатських депутатів, скликаний у Петрограді. На тому з’їзді він став членом Всеросійського Центрального виконавчого комітету  Рад (ВЦВК) і працював в українській секції цього органу до кінця жовтня 1917 року.

На початку листопада 1917 року, після жовтневого перевороту, вчиненого більшовиками, С.М.Зінов’єв за дорученням ВЦВК відбуває в Україну, в рідну Полтавську губернію, для підготовки виборів до Всеросійських Установчих зборів. Після того, як обрані народом Установчі збори були розігнані більшовиками, він опиняється в Глинську, де з лютого 1918 року починає завідувати волосним відділом народної освіти і викладати в керамічній школі. За часів Української Народної Республіки підтримує Українську Центральну Раду.

Під час окупації рідних місць білою армією генерала Дєнікіна С.М.Зінов’єв переховується на Чернігівщині. Є свідчення про його участь в той час у партизанському (повстанському) русі. Повернувшись додому після вигнання денікінців, він знову очолює волосний відділ народної освіти, працюючи в контакті з більшовиками.

Надивившись у перші пожовтневі роки на все, що відбувалося, і, очевидно, позбавившись ілюзій, в 1920 pоці він виступив на мітингу в Глинську під чорним прапором анархістів та під гаслом „Всяка влада є насильством” і вийшов з партії більшовиків. Одразу після цього  С.М.Зінов’єв був заарештований Полтавським ГубЧК за звинуваченням у анархізмі. Однак, після клопотань соратників по революційній діяльності, які пояснили його вчинок психологічною втомою, через 2 місяці він був відпущений за відсутністю складу злочину. З того часу С.М.Зінов’єв відійшов від активного політичного життя і присвятив усього себе справі народної освіти.

З 1918 по 1930 рік Сергій Митрофанович викладає у Глинській керамічній школі, в документах 1921 року згадується як голова її керівної ради. Крім того, він брав активну участь у громадському житті Глинськa – був депутатом сільської ради кількох скликань, членом ревізійної комісії споживчої кооперації. В 1925 році був членом комісії з передачі острів’янської землі до складу земель глинської громади. В перший період колективізації він взяв участь у створенні на своєму кутку товариства спільної обробки землі (СОЗу), здавши туди 5 десятин з своєї землі.

В 1930 році С.Зінов’єв був звинувачений у членстві в Спілці визволення України, кинутий до Харківської в’язниці, де перебував кілька місяців, і був звільнений рішенням суду за непричетністю до СВУ.

Тим часом на основі Глинської керамічної школи в Глинську був створений  склофарфоровий технікум, де Сергій Митрофанович почав викладати кристалографію та мінералогію з геологією, аналітичну хімію, частково фізику повітряно-хімічну оборону тилу. Після ліквідації технікуму в лютому 1933 року до 1938 року він вчителює у Глинській школі.  В 1933-35 роках викладає в 5-7 класах хімію та німецьку мову, в 1935-38 роках німецьку мову в 7-10 класах, а також геологію в 10 класі.

Після організації в Глинську промартілі, де виготовляли цеглу, черепицю та іншу продукцію, С.М.Зінов’єв читав там лекції, випускав стінну газету. Він безкоштовно віддав цінну деревину (дуби) з своєї садиби на спорудження майстерні для тієї артілі.

В 1938 році С.М.Зінов’єв був заарештований знову і звинувачений за статтею 58 Кримінального кодексу в зраді Батьківщині. Рішенням горезвісної „трійки” йому дали 10 років таборів, але, коли він перебував у в’язниці, очікуючи на відправку до концтабору, саме був арештований і розстріляний Єжов, нарком внутрішніх справ, і справи всіх, хто чекав на відправку, були передані до звичайних судів (хоча справи тих, хто вже був відправлений, не переглядалися). Суд засудив Сергія Митрофановича до 3 років ув’язнення, але він подав касаційну скаргу до Верховного суду і був звільнений по касації, пробувши у в’язниці трохи більше року. Права викладати його, однак, позбавили.

За цей час Глинською сільрадою була урізана площа його садиби, відібрана частина будинку. Колекції, які він збирав, роблячи розкопки та збираючи різні експонати, були розграбовані. А там зберігалися кості, зуби та ікла мамонта, знайдені в одному з глинських ярів, колекції місцевих мінералів, старовинної кераміки (кахлі, амфори, горшки), старовинних монет і прикрас, хімічна лабораторія. Залишки були скинуті з столів на підлогу і розбиті. Пізніше, після визволення Глинська від німців, органами НКВД була конфіскована бібліотека, де було багато рідкісних книг, в тім числі літописи, а також повний комплект ленінської газети “Іскра” та комплект газети “Правда” від початку її видання. Рештки колекцій вже по війні дружина Сергія Митрофановича передала до Роменського краєзнавчого музею.

Чому чекісти конфіскували бібліотеку Зінов»єва?

Відповідь знаходимо в «Справі № 11-11958 у відно­шенні Зінов'єва С. та інших (167 чол.)», що зберігається в архіві УСБУ по Сумській області. Там є спецповідомлення роменського підрозділу ГПУ, що під час обшуку «у одного з основних фігурантів, Зінов'єва, у му­зеї, що знаходиться на його квартирі, серед великої кількості історичної та іншої літератури знайдена достатня кількість контрреволюційної лі­тератури (листівки, брошури), в основному петлюрівського характеру. Література ця внесена у відповідний каталог при музеї Зінов'єва. Наяв­ність вказаної літератури в музеї Зінов'єва вважаємо недоцільним, в зв'яз­ку з засміченістю Глинська антирадянським елементом, який безперечно має можливості згаданою літературою користуватися».

 

Після повернення в 1939 році з харківської в’язниці і до окупації Глинська німецькими військами С.М.Зінов’єв працював у глинській районній газеті “Більшовик”.

На початку окупації йому, як знавцеві німецької мови і потерпілій від радянської влади особі, було запропоновано працювати перекладачем у місцевій управі. Сергій  Митрофанович не погодився і став працювати в общинному дворі. В лютому 1942 С.М.Зінов’єву серед інших «кращих селянських господарств общинного двору бувшого Літвінова» місцевою окупаційною владою були дорізані присадибні землі на цілих 0,82 га.

Однак у червні 1942 року Зінов’єв був арештований німецькою польовою жандармерією і кинутий до Роменської в’язниці. В січні 1943 року він був вивезений з Ромна до Чернігова, де й загинув у нацистських застінках. Місце поховання цього видатного глинчанина невідоме.

 

О.С.Зінов’єва, дочка Сергія Митрофановича, писала автору, що її батько був арештований і страчений «за зв’язки з партизанами». Однак ця версія виглядає сумнівною не лише тому, що С. Зінов’єв був потерпілим від радянської влади, а передусім тому, що ні в Глинську, ні в його околицях, партизанської діяльності та й взагалі комуністичного підпілля в часи окупації не було.

Вартий уваги факт, що саме в той період гестапо ліквідовувало в Сумській області мережу організацій ОУН(бандерівців), керівником якої був сумський вчитель Семен Сапун. Мережа ця діяла під прикриттям легальних організацій «Просвіти». Всього було схоплено і розстріляно біля 280 оунівців Сумщини. Не виключено, що нацисти запідозрили Зінов’єва саме у зв’язках з ОУН (обґрунтовано чи ні – то вже інше питання). Адже Сергій Митрофанович цілком міг підтримувати контакти, наприклад, з роменською «Просвітою».

Показово, що арешти оунівців українській поліції не довіряли, і  С.Зінов’єва теж арештовували саме німецькі жандарми.

Ця версія непрямо підтверджується тим, що після відновлення в Глинську радянської влади Зінов’єву, загиблому в нацистських катівнях, не тільки не було віддано належного, як герою-підпільнику, а навпаки – в його будинку НКВД влаштувало обшук, при цьому були вилучені багато книг і документів. Та й від тих глинчан, які ще пам’ятають вчителя Зінов’єва,  можна почути, що «Сергій Митрофанович був за вільну Україну».

 

 

За основу цієї біографії С.М.Зінов’єва взяті письмові спогади його дочки Олесі Сергіївни Зінов’євої, надані нею авторові в 2003 році, уривки біографій С.М.Зінов’єва, написаних Я.П.Маньком та ще одним невідомим автором, з окремими уточненнями на основі документальних джерел, як наданих тією ж О.С. Зінов’євою, так і  інших.