МИКОЛАЇВСЬКА ЦЕРКВА ЯК ВИТВІР АРХІТЕКТУРИ

 

Як зазначає архітектор Віктор Вечерський у своїй книзі «Пам’ятки архітектури й містобудування Лівобережної України», мурована однобанна Миколаївська церква стоїть у Глинську на високому місці  і відіграє роль архітектурного акцента в навколишній забудові.

Дерев’яна Миколаївська церква була відома від початку ХVІІІ століття. За деякими даними збудували її в 1710 році за програмою будівництва храмів, започаткованою гетьманом Іваном Мазепою. Тоді вимагалося, щоб на кожні 300 дворів припадав храм, діючі ж на той час у Глинську Успенська й Воскресенська церкви цієї норми не забезпечували.   

В 1760-х роках з якихось причин на цьому самому місці Глинський сотник, а потім Гадяцький полковник Антон Степанович Крижанівський, що був вихрещеним євреєм, збудував за свої гроші нову дубову Миколаївську церкву.

Мурований храм, який бачимо сьогодні, був закладений 20 вересня 1791 року. Будувався він коштом прем’єр-майора Антона Антоновича Крижанівського, сина вже згаданого Глинського сотника. Освячено церкву влітку 1794 року.

Віктор Вечерський зазначає, що за своєю первісною конструкцією «церква була тридільною однобанною. Згодом, у першій половині ХІХ століття, перед південними й північними дверима прибудували чотиригранні тамбури однієї висоти з основним об’ємом, обабіч вівтаря – низенькі прямокутні в плані ризниці, а перед бабинцем упритул до нього звели дерев’яну двоярусну дзвіницю типу «четверик на четверику» з чотириколонним ґанком».

У 1930-х роках комуністи церкву закрили, дерев’яна дзвіниця й іконостас в інтер’єрі були знищені. З церкви було зроблено пекарню.

Служба Божа в Миколаївській церкві була відновлена під час німецької окупації 1941-1943 років і здійснювалася до кінця 1960-х років, коли місцевою комуністичною владою церкву знову було закрито і перетворено на склад склотари. У 1991 році храм повернули релігійній громаді, яка з допомогою сільської ради та колгоспу здійснила його частковий  ремонт.

За професійним описом, який зробив архітектор В.Вечерський, «церква є тридільною, з прямокутною навою[1] та гранчастими бабинцем і вівтарем. Їх покривають низенькі стіжкові дашки. Прилеглі до нави з півночі й півдня притвори мають на чолових гранях чотириколонні портики тосканського ордера зі спареними колонами, увінчані трикутними фронтонами. Над цими компартиментами дещо підноситься центральний четверик, увінчаний дуже масивною і монументальною банею, що складається з світлового восьмерика і восьмигранного намету, увінчаного ліхтариком з маківкою і хрестом. Первісно наметовий верх вінчався дерев’яним двоярусним глухим ліхтарем.

Фасади пам’ятки вирішені в стильових формах, перехідних від пізнього українського бароко до класицизму. Наріжники акцентовано пілястрами; стіни увінчано повним розкріпованим антаблементом зі смугою сухариків під карнизом; вікна з лучковими перемичками облямовані простими тягнутими наличниками; площини стін членують плоскі прямокутні ніші.

В інтер’єрі домінує розкритий простір центральної дільниці (нави). Перехід від четверика до восьмерика здійснений за допомогою простих тромпів. Восьмерик вінчається восьмилотковим замкнутим склепінням. Для підсилення конструкції баня, всі арки й тромпи стягнуті парними залізними затяжками.

Церква мурована з місцевої цегли[2] формату (26-27)х(13-14)х6 см верстовою системою на вапняно-піщаному розчині. Зовні й усередині стіни потиньковані й побілені. Мальовань в інтер’єрі немає. Підлога цегляна. Дахи й верх по дерев’яних кроквах укриті покрівельною сталлю».

Такою Віктор Вечерський, автор книги, побачив нашу церкву в 1990-х роках. Він зазначає, що Миколаївська церква в Глинську є рідкісною збереженою на Роменщині пам’яткою мурованої церковної архітектури ХVІІІ століття.